Таємниці української мови: магія чарівного слова “дякую”, звідки воно взялося та що достовірно означає

У творах таких українських класиків, як Леся Українка, Тарас Шевченко, Марко Вовчко, Павло Тичина і не тільки, нерідко зустрічається слово “спасибі”.

“Спасибі, зіронько! минає
Неясний день мій, вже смеркає,
Над головою вже трясе
Косою смерть. І поховають,
А там і слід мій занесе
Холодний вітер. Все минає”

Тарас Шевченко, поема “Сліпий

Однак від сучасного українця у відповідь на добрий вчинок або побажання частіше можна почути “дякую”. В українську мову воно прийшло з польської, як і безліч інших запозичень, а польске слово “dziękuję” у свою чергу походить від німецького “danke”.

Корінь цих слів перегукується з загальним праіндоєвропейським коренем “tong-” і “teng-” зі значенням “думати”, “відчувати”. Також можна згадати і англійські слова, які походять від цього ж кореня: “thank” – дякувати і “think” – думати. Крім того, споріднені з “дякую” і слова вдячності у білоруській (“дзякуй”), чеській (“děkuji”) та словацькій (“ďakujem”) мовах.

Цікаво, що до спільного праіндоєвропейського кореня, від якого походять українські слова “дякую”, “подяка”, можуть відноситися і слова російської мови. Так, у тлумачному словнику Даля наводиться стаття, присвячена слову “дякать”. Згідно з нею, це слово, крім значення подяки в південновеликоросійських і західноросійських наріччях, вживалося в інших, але близьких значеннях – частувати, розмовляти, натякати, догоджати.

Традиції, пов’язані зі словом “дякую”

У Всесвітній день слова “дякую”, який святкується 11 січня, необхідно подякувати не менше 100 разів. Тоді все добро, вкладене у подяку, обов’язково повернеться назад.