Анісія Солунська проживала у 3 столітті після Різдва Христового. Вона була з заможної родини та гарно вчилася. Батьки, яким статки дозволяли найняти вчителя, прищеплювали донечці любов до Спасителя. Не знали вони лише чим це може нашкодити юній дівчині. А доля-то її випробовувала. Спершу пішли з життя батьки і Анісія зрозуміла, що окрім Господа нікого ближчого для неї немає. Згодом вона почала багато молитися та допомагати убогим. Та раз, пішовши до храму, зустріла озвірілого язичника. Він і позбавив життя вірянку.
У цей день, день пам’яті Анісії Солунської, наші пращури намагалися дотримуватися тиші і не гнівити Всевишнього пустопорожніми обіцянками. Не починали 12 січня нових справ та не поспішали братися за ручну працю (інтелектуальна – дозволена).
Вважали, що на Анісію можна просити захисту у скруті та здоров’я для всієї родини. Для цього читали до сходу сонця таку молитву:
Владико Вседержителю i Святий Царю, що всіх караєш, але не жебраків, зміцнюєш падаючих i піднімаєш повалених, печалі життя людського розвіюєш. Молимося Тобі, Боже наш, раба Твого хворого (ім’я) відвідай милістю твоєю, прости йому всякий гріх вільний або невільний. Так, Господи, твою цілющу силу з неба зійшли, торкнися тіла, погаси гарячку, Утамуй страждання і всяку таємну неміч. Будь лікарем рабу твоєму, підніми його з ліжка недуги і від ложа болю цілим і здоровим, дай йому бути Церкви твоєї слухняним і волі Твоєї виконавцем. Бо Тобі належить милувати і рятувати нас, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
