Ось якою була новорічна ялинка в ХІХ столітті — замість скляних кульок смаколики на гілках

Традиція прикрашати оселю на Різдво та Новий рік зеленою та запашною ялинкою прийшла до нас із Німеччини. Вперше святкове дерево зʼявилося в країні у ХІХ столітті. Від самого початку хвойна красуня називалась німецькою ялинкою, а прикрашали її зовсім не гірляндами, скляними кульками та мішурою.

Першими прикрасами новорічного дерева були свіжі та румʼяні яблука, а ще — запалені свічки. Трохи згодом ялинкові прикраси стали більш вишуканими, різноманітними та яскравими. Почалося виробництво скляних куль та мішури із фольги.

За спогадами композитора Олександра Вертинського, який провів усе своє дитинство в Києві — ялинка кінця ХІХ століття прикрашалася свіжими кримськими яблуками. Трохи згодом на її зелені та ароматні гілочки стали навішувати мандарини з апельсинами, доповнюючи цитрусові плоди міцними гарусними нитками.

Трохи згодом в хід пішли хлопавки, цукерки, пряники, пофарбовані золотим та срібним кольором волоські горішки. Ще через деякий час зʼявилися скляні іграшки, а потім — і свічки, які поступово були замінені електричними гірляндами.

Вже на початку ХХ століття з’явились так звані колективні ялинки. Їх встановлювали в дитячих садочках та школах — малечі на радість. Навколо різдвяного дерева дітлахи водили хороводи.

Наприкінці 1920-го року більшовики заборонили встановлювати ялинки і відмінили святкування Різдва. Проте, цю заборону майже ніхто не виконував, а люди продовжували потайки святкувати народження Іісуса Христа з ялинкою.

В 1935 році радянська влада вирішила ялинку повернути. Але тепер святкове дерево стало символом не Різдва, а Нового року.

Після Другої світової війни прикрашена ялинка стала незмінним символом новорічних святкувань вдома і суспільних місцях.