Українець помер від коронавірусу, тому що віддав свій кисень синові

В одному з районних центрів хворий на COVID-19 чоловік віддав свою добову дозу кисню синові і помер. Адже через брак в українських лікарнях таких необхідних для важкохворих з COVID-19, які задихаються, кисневих концентраторів пацієнтам дають подихати киснем тільки 15 хвилин в день.

Про це написала на своїй сторінці у Facebook волонтерка з Києва Дана Ярова.

За словами волонтерки, влада замовчує серйозну проблему в українських лікарнях з киснем, що призводить до таких жахливих наслідків.

“У районному центрі батько і син потрапили до лікарні. 15 хвилин на добу їм давали кисень. Батько відмовився від своїх 15 хвилин на день на користь сина. Батько помер, сина продовжують лікувати. Тільки от не знаю, за померлого батька йому дають ще 15 хвилин кисню чи вже ні”, – зазначила вона у своєму дописі.

В наступному дописі Дана заявила, що не хоче називати імена цих людей, щоб ще більше не травмувати нещасних родичів загиблого.  Водночас зазначила, що трагедія трапилася в Білій Церкві.

Жінка розповіла, що сама перехворіла коронавірусною хворобою. При цьому задихалася так, що не могла говорити, тому розуміє, як почуваються люди з важким перебігом хвороби і без кисневого концентратора.

Волонтерка порівняла нинішню ситуацію з нестачею кисню в лікарнях з гестапо і Освенцимом і звинуватила владу в розтраті коштів з ковідного фонду і бездіяльності.
У коментарях під дописом френди жінки підтверджують інформацію про обмеження при використанні кисневих апаратів в медичних закладах, деякі зазначають, що їм під час лікування дозволяли подихати тільки по 30 хвилин на добу.

UPD.: МОЗ відреагувало на повідомлення та перевірило 3 лікарню міста Біла Церква. Виявилося, що проблем з киснем у медзакладі немає, і такої історії там не траплялося. Згодом і волонтерка Дана Ярова повідомила, що інформацію не перевіряла, а написала зі слів вдови, і вибачилася за недостовірність свого допису.

“Я визнаю, що на своєму пережитому ковіді, і тому, що я бачила в лікарнях і реанімаціях за півтори місяці своєї хвороби, помноженому на постійних розмовах з київськими волонтерами та постійним пошуком кисневих концентраторів, помноженому на ридання в трубку жінки, яка поховала чоловіка, я виявилася в павутині власних емоцій і емпатія, і повірила людині і не перевірила інформацію”, – написала волонтерка в соцмережі Facebook.