“Беріть і пийте з неї всі: це є чаша крові Моєї…” Таїнство Пресвятої Євхаристїї

Стоячи на Літургії, ми неодноразово чуємо ці слова. Але чи розуміємо їх зміст? Чи знаємо, що або Хто втаємничений  у Святому Причасті під видом хліба і вина? Давайте розбиратися разом.

Пригадуємо собі, що чуємо їх десь уже ближче до Причастя. Отже, ми у частині Служби Божої, яка називається Літургія жертви. До того ми вже чули Слово Боже. Зараз Господь готує нас стати сопричасниками Його жертви. Причастя означає участь.

До цього Він нам показав своє перше чудо у Кані Галілейській, далі пройшов неушкодженим по хвилях Галілейського моя, а потім нагодував п’ятьма хлібами і двома рибами п’ять тисяч людей. Але це нічого у порівнянні з тим, що приготував Йому Отець небесний.

Але щоб зрозуміти, треба повернутися назад.

“У Книзі Вихід (24, 3-8) читаємо як бог уклав перший союз із своїм народом через руки Мойсея на горі Синай. Він наказав  Мойсеєві написати книгу завіту, викарбувати на скрижалях заповіді, які люди зобов’язалися виконувати. Іншим елементом союзу між богом і людьми був жертовник, на якому була принесена жертва. Бог наказав Мойсеєві розділити жертовну кров на дві частини: одну вилити на жертовник, а іншою покропити присутніх людей  і 12 стовпів, які символізували 12 колін Ізраїлю. Ці 12 стовпів уособлювали всіх юдеїв, які коли-небуть були і будуть народжені в ізраїльському народі. Тому юдеї так піклується і пишаються своєю вибраністю. Кров у ізраїльтян утотожнювалася з життям. Вони не споживають страв з кров’ю.

Тепер порівняємо у Новому Завіті і зрозуміємо, що завдяки Ісусу Хресту отримуємо відновлення союзу з Богом. Але на місці старого постало усе нове.

У Старому Завіті була гора Синай, у Новому − це гора Голгофа. Була принесена жертва на укріплення союзу. У Новому Завіті її місце зайняв Ісус Христос (апостол Петро називає Ісуса Христа ягням). Там був жертовник. Новому завіті його замінив хрест, як вівтар, на якому Христос приніс Себе у жертву за людей. Там була Книга Завіту. Дехто з теологів вважає такою книгою Євангелію, де Ісус говорить про заповідь любові до ближнього. Ще інші теологи говорять про те, що новими заповідями можна вважати Нагорну проповідь Ісуса Христа. У Старому Завіті є дванадцять стовпів. У Новому − дванадцять апостолів. У Старому − кров Завіту. У Новому −кров Христа Нового і Вічного Завіту.
На тайній вечері, у присутності дванадцятьох апостолів, як нового вибраного народу Ісус укладає Новий Завіт. Христос у Великий Четвер укладає нановий завіт, а у Велику П’ятницю укріплює його принесенням Себе у жертву.

У часі Євхаристії чуємо з уст священника слова Ісуса, які сказав під час Тайної Вечері: “Беріть і пийте з неї всі: це є чаша крові Моєї Нового і Вічного Завіту”. Ми розуміємо, те, що відбувалося у минулому – зараз стається все знову, по-новому, і вже з нами. Це є суть Євхаристії.

Людина, яка приходить на Літургію і приймає Святе Причастя, стає учасником нового союзу, учасником  жертви Ісуса Христа. Тобто, усі Його заслуги стають також і нашими. Усе, що Ісус здобув на Хресті (виправдання, освячення) можемо отримати через повну участь у Євхаристії, тобто стаючи учасниками Його жертви. Ось чому участь у Святій Літургії без прийняття Причастя не є повноцінною.

На жаль, якщо хтось вважає, що у неділю треба прийти до храму і бути присутнім, то має знати, що це лише виконання обов’язку перед Церквою. Справжнім учасником Літургії стає лише той, хто у часі Меси приймає Причастя”.

І, щоб заохотити до цього, насамкінець наведу слова світлої пам’яті Єпископа Софрона Мудрого: «Чого стоїш на Літургії як глядач? Маєш гріх – іди до сповіді, не маєш – іди до Причастя.