Наступне плем’я, що дивує і тримається подалі від людей називається батаки і проживає на острові Палаван. Вони вважаються нащадками однієї з перших груп, що покинули Африканський континент.
Батаки займалися землеробством і полюванням, але все завжди робили і продовжують робити разом. За своєю природою це сором’язливі й миролюбиві люди. Наразі їх залишилося зовсім мало. А відсутність належного харчування у зв’язку з забороною вирубки лісів, хвороби й захоплення територій призводить до зникнення народності.
Наступна народність, яка воліє уникати контактів з людьми це андаманці. Їх, так само, як і батаків класифікують як представників негроїдної раси. Вони проживають на Андаманських островах у Бенгальській затоці. Андаманці розділені на кілька культур, у яких своя мова і традиції. Одна х таких культур зникла зі смертю її останнього представника у 2010 році. Андаманці харчуються виключно тим, що збирають мед, коріння кульбаб та інші рослини. Вони настільки уникають людей, що у високотехнологічному світі про них немає жодних відомостей.
Найбільшою небезпекою для представників андаманського племені є втручання у їхнє життя туристів та індійських поселенців. Вони змушують плем’я залишати землі, приносять з собою хвороби і розглядають як тварин у сафарі-парках.
Плем’я бенкетах населяє територію Бразилії і виділяється з-поміж інших наявністю власної мови і культури. Оскільки все плем’я живе разом, у нього не має потреби ділити майно, тому значна кількість слів у його мові відсутня. Живучи у сучасному світі представники племені не хочуть іти на контакт з зовнішнім світом. І це пояснює їхнє небажання спілкуватися з місіонерами.
Плем’я Духа – остання група кочових пастухів Монголії. Останні представники племені ревно охороняють свою територію і спосіб життя від втручання зовнішнього світу. Оскільки плем’я малочисельне, його спосіб життя під загрозою. Негативно впливає на життя Духа і наявність промисловості поблизу територій їх проживання. Промисловість у регіоні з’явилася після того, як тут відкрили поклади золота.
Древнє плем’я Ель-Моло в Кенії – найнечисленніше плем’я в країні. Проте і воно піддається переслідуванням. Внаслідок останніх представники племені перейшли до берегів озера Теркана, де й ізолювали себе від зовнішнього світу. Ель-Моно живляться рибою, але тепер їм треба значно більше часу. Щоб наловити необхідну кількість їжі. Крім того, займаючись рибальством плем’я постійно ризикує, адже води, де вони ловлять рибу, кишать крокодилами. Ель-Моно знаходяться під постійним переслідуванням інших племен. Також воно переносить спалахи холери, що скорочує чисельність племені.
Племен, які ще не втратили свою самобутність лишилося на планеті дуже мало і вони всі ревно охороняють свою територію, мову і культуру від будь-якого зовнішнього втручання.
