Матінка Аліпія Христа ради юродива − монахиня з даром провидіння і зцілення, жила у минулому сторіччі в хатині біля зруйнованого скита Києво-Печерської лаври, який нині є відновленим Голосіївським чоловічим монастирем. Її духівниками були преподобний Кукша Одеський та настоятель Лаври архімандрит Кронід.
У день її смерті 30 жовтня щорічно відбуваються богослужіння і поминальні заходи, які збирають тисячі людей.
Кияни її тепло називають «наша Аліпія». Але не тільки місцеві мешканці користувалися плодами дарів покійної. До неї по допомогу в недугах їхали з усієї України − матінка володіла даром зцілення.
Ще матінка Аліпія була провидицею. За рік до Чорнобильської катастрофи вона підпалила свій будиночок і бігаючи кругом нього кричачи: «Гаси з неба! Земля горить! Атом іде!» Згадують, що монахиня передбачила відродження Голосіївського монастиря і розкол Церкви. А також й свою смерть.
Ті, хто її знали особисто пригадують надзвичайну прозорливість матінки. Від неї нічого не можна було приховати і їй нічого не можна було збрехати. Та ніхто й не пробував, бо відразу чув, як монахиня починала бідкатися і каятися у прогрішенні від свого імені, а насправді говорила про провину співрозмовника. Така манера будити у візаві голос сумління мала надзвичайний ефект. Траплялося, що людина, визнавши власну провину, після чаю з бабцею ішла додому здоровою.
Спогади про матінку Аліпію межують з фантазіями і легендами, але до цього часу є люди, які її особисто знали і свідчать про неї, що була особистістю неоднозначною, дуже сильною і неординарною. Ламала людські уявлення про бога і про них самих і нічого не боялася. Досить згадати, як нагодувала зіпсутими грибами хвору на невиліковну шлункову хворобу жінку і та до вечора уже почувалася здоровою.
Про юродивих дізнаємося зі старозавітніх біблійних текстів. Юродивими були пророки св. Ісая, св.Єремія, св.Єзекиїл. І вже пізніше – у Царгороді мешкав св. Андрій Юродивий.
Довідково: Юродство – це методика духовного подвижництва, що ґрунтується на божевіллі але найчастіше на його симуляції з метою самоприниження і таким чином, упокорення свого «я», власної гордині. Протилежним можна вважати стяжання Духа Святого у повній самотності. У другому випадку людина не зрікається розуму, але просто відмовляється від потреби ним послуговуватися.