13 грудня відзначають одне з найвеселіших для молоді свят – Андрія. Цього дня молодь збиралася на вечорниці, де розважалася, жартувала і ворожила на долю.
На вечорниці першими приходили дівчата, щоб ждопомогти господині приготувати святкову вечерю. Серед страв обов’язково мали бути вареники з капустою. Також всі, хто приходили на вечорниці мали принести з собою щось смачненьке, адже не можна було ходити в гості з порожніми руками.
Також дівчата разом готували Калиту – такий великий хліб, який запікався до стану сухаря. Його потім кусали хлопці.
У приготуванні Калити мали брати участь всі дівчата. Місили тісто по черзі, від найстаршої до наймолодшої дівчини.
Хлопці ж у цей час жартували, розповідали різні історії і не давали дівчатам заснути, щоб не пропустити ворожіння.
Вгадували свою долю 13 грудня лише дівчата, а хлопці намагалися всіляко зачепити дівчат. Але дівчата не ображалися, адже цього дня це сприймалося як знаки уваги.
Хлопці могли зняти хвіртку з воріт дівчини. яка подобалася, обплутати ниткою дорогу, якою дівчина поверталася з вечорниць. А могли і встановити опудало з гарбуза, вирізавши очі, рота і поставивши у вичищений овоч свічку.
У народі цього дня існувало багато різних ворожінь, але всі вони були покликані визначити що ж чекає на дівчину весь наступний рік.
Для одного з ворожінь найстаршу дівчину виводили з кімнати. Потім під тарілки ховали обручку, гілочку мітри, ляльку і квітку. Тоді дівчина поверталася і обирала тарілку. І що було під нею, те і чекало на дівчину протягом року.
Якщо обиралася тарілка з обручкою, дівчина мала вийти заміж вже цього року, якщо квітка, то судженого не буде ще цілий рік. Лялька свідчила про зраду коханої людини, а гілочка мірти – про розлуку.
Аби знати долю, дівчата брали чобіт і переставляли від стіни до порога, говорячи “молодець, удовець, буду дівувати” і на якому слові чобіт опинявся біля дверей, таку долю дівчина матиме цілий рік.
Але ворожили на майбутнє не лише за взуттям. Допомагали у цьому і тварини, зокрема собаки. Дівчата виходили на подвір’я і тричі казали:
” О Святий, добрий Андрію,
Я лишень на Тебе маю надію!
Дуже хочу знати,
Звідки нареченого маю виглядати?”
Після цих слів прислухалися до гавкоту собаки. Звідки лунатиме голос собаки, там і живе суджений дівчини. Цей обряд могла проходити кожна дівчина лише один раз.
Також дівчата закликали суджених кашею. Для цього брали горщик з кашею, виходили на двір і кликали судженого їсти. При цьому самі трохи з’їдали каші
Дівчата вірили, що свою долю можна також побачити у дзеркалі. Для цього дівчина повинна була залишитися в кімнаті сама, сісти напроти дзеркала, обабіч якого горіли свічки і тричі прказати, дивлячись у дзеркало:
“Я тебе, дзеркало, питаю,
З ким я свою долю злучити маю?
З’єднати з Іванком прошу,
Бо його в серденьку ношу.”
Після цього поверталася спиною до дзеркала і промовляла інші слова, після яких треба було різко повернутися.
“Святий Андрію, допоможи,
Судженого мого покажи!
Ворожу на свій вінок,
Прошу захисту від зірок!
Дай, Боже, шлюбу дочекати,
Мене з Іванком звінчати.”
При цьому у дзеркалі могло з’явитися відображення зовсім незнайомого чоловіка. Якщо за першим разом не виходило, то можна було повторити тричі. Але якщо і після третього разу у дзеркалі не з’являлося відображення, то дівчині дівувати ще цілий рік.
Звісно, це лише невелика частина ворожінь, якими володіли предки.
Окрім прагнення знати свою долю. пращури слідкували цього дня за погодою. Якщо випаде сніг, чекати суворої сніжної зими, а якщо на Андрія снігу не буде, то зима буде м’яка і малосніжна.
Якщо вода у річках спокійна, то чекати хорошої зими, а як вода шуміла, слід було готуватися до морозів.