Якщо ви поїдете в Німеччину та поглянете на місцеві городи, то майже напевне зможете сказати, де щось саджали німці, а де працювали українці. Перші зазвичай саджають дуже багато різноманітної зелені — рукола, шпинат, різні салати, броколі, редиска тощо. Німці обожнюють культури, які швидко дозрівають та за якими не потрібно особливо доглядати. А ще вони дуже люблять все розбивати на акуратні невеликі квадратики.
Українці ж до землі підходять інакше, використовуючи її раціональніше та саджаючи більше різних культур. Замість кількох головок салату на українських грядках ростуть цілі “борщові набори” — буряк, капуста, морква та цибуля. А десь поряд обов’язково виділене місце для картоплі та часнику. Якщо місця достатньо, то українці також саджають огірки, томати, перець. Також багато хто любить вирощувати квасолю, кукурудзу, кабачки.
Тобто українські грядки засіюються дуже щедро. Тому й збирають українці цілі відра овочів, доки німці зривають на грядках скромні пучки салатів. Просто європейці трохи інакше підходять до городу. Він у них для відпочинку, а тому немає сенсу саджати чогось багато та такого, щоб треба було з ним возитися. Українці ж вирощують овочі не тільки для того, щоб їсти тут і зараз, а ще й для того, щоб були харчі на зиму.
Догляд за грядками у німців теж відрізняється. Вони рідко працюють руками, встановлюють крапельний полив, усе накривають агроволокном та зводять до мінімуму роботу. А от українці нерідко працюють руками, поливають все з відра, замість покупних добрив готують підживки самостійно з зелені, харчових відходів та попелу. І в цьому немає якогось правильно чи неправильного підходу. Просто у кожного народу свої звички та потреби.