На Тернопільщині капусту вирощують не заради того, аби було, а заради хорошого та якісного врожаю. Тут не женуться за новинками, а обирають перевірене — те, що не тріскається, не гниє і не розчаровує. І серед десятків сортів залишаються лише два, які витримали все: і спеку, і дощ, і зиму.
Перша — “Харківська зимова”. Її качани дозрівають довго, але саме тому вони тримають форму. Зеленувато-білі, щільні, округлі — вони не лопаються навіть після дощу. Їх не треба витягувати з проблем, не треба поспішати з переробкою. Вони лежать у погребі до весни, не втрачаючи ні смаку, ні вигляду. Цей сорт не боїться морозу, не боїться спеки, не боїться часу. Його садять ті, хто хоче квасити, готувати, зберігати. І не хвилюватися, що щось піде не так.
Друга — “Сніговий гігант”. Це цвітна капуста, яка не жовтіє, не розсипається, не втрачає смаку. Її головки щільні, білі, закриті листям — ніби самі себе захищають. Вона росте і в теплиці, і просто на грядці. Її можна їсти свіжою, заморожувати, консервувати. І головне — вона не вибаглива, але вдячна. Якщо дати їй вологу і пухкий ґрунт, вона віддячить урожаєм, який не соромно показати.
А щоб капуста росла без проблем, не варто садити її в тіні або на ділянках, де застоюється вода. Вона потребує сонця і добре дренованого ґрунту. Якщо коріння постійно вологе — починаються грибкові хвороби, а качани не формуються. І ще: не можна нехтувати кислотністю землі. Якщо ґрунт кислий, капуста хворіє, росте мляво і втрачає товарний вигляд. Перед посадкою варто перевірити pH і, за потреби, розкислити ділянку.
Не слід загущувати посадку. Коли рослини ростуть надто близько одна до одної, вони затінюють сусідів, конкурують за воду і поживні речовини. Це призводить до дрібних, нерівномірних качанів і підвищує ризик зараження. Капуста любить простір — і між рядами, і між кущами. І ще: не варто зловживати азотними добривами. Вони дають багато листя, але не качан. Баланс — ключ до здорової капусти.