Першою сходинкою є звернення до Бога про світло, благословення і допомогу
Досвідчений християнин розпочинає день і кожну справу не з планування, а зі смиренної «наради» сина з Небесним Отцем. При Божому світлі краще можна оцінити ситуацію. Бо гріх чимсь подібний до вибуху бомби. Окрім величезної ями є ще багато іншої шкоди: вбиті люди, осколки, випалена земля, понівечена природа та інші страшні наслідки. Ліквідувати все це лихо без спеціального оснащення неможливо. Тут ми розуміємо чітко, а чомусь гріх і його насліди намагаємось подолати самостійно.
Прощення − це усвідомлений і добровільний вибір
Прощення не діється на магічному рівні. Лише завдяки свідомій і добровільній співпраці людини, улюбленого Божого творіння, з її Творцем. На глибинний зойк переляканої гріхом душі: «Ой, Господи! Згрішив. Прости! Більше не буду…» почуємо: «Я тут, сину. Не бійся! Я тобі допоможу». Приблизно так Бог допомагає, прощає і зцілює нашу хвору душу. Всевишній відганяє як скаженого собаку злого духа, з любов’ю оглядає і лікує своє поранене дитя. Обережно відділяючи гріх від людини, Всевишній зменшує заслужене покарання, додає сил. Найбільшим добром для ослабленої душі, одначе, появляється спроможність через Святе Причастя знову «підключитися» до Божого Життя. Своїми ж самостійними діями ми лише погіршуємо ситуацію.
З Божою допомогою берусь прощати спочатку собі. Лише на перший погляд видається, що ми собі відразу пробачаємо. Це не є так. Не лише сумління, а й вражена гординя не дає нам спокою. Чуємо не раз: «Не можу собі пробачити!». І це не просто порожні слова. Не можемо, не хочемо і не вчимося погодитись зі своїм промахом. Не можемо забути. Не можемо собі простити. І це свята правда. Боїмося цієї гіркої правди про себе. Боїмося навіть глянути на себе тоді в дзеркало. Відволікаємо себе аби чим, намагаємося швиденько пройти мимо цієї правди.А шкода. Бо лише одне смиренне зізнання до своєї немочі вже стало б початком зцілення. Не пробачивши як слід собі, злим оком дивимося на свого брата, сердимося на цілий світ, а навіть винуватимо самого Бога. Дуже швидко не вилікувана духовна хвороба переходить в психічну. А відтак, хворіє вся людина. І даремне лікування наслідків без лікування причини.
Лише маючи досвід пробачення собі можемо розпочинати «процес» пробачення брату. Ми тоді є гарними. Ніби відкривається друге дихання. Приходить від Бога хвиля якоїсь невимовної благодаті, радості і сили. І те, що донедавна видавалось зовсім неможливим, стає реальним. Наше підліковане і очищене Небесним Лікарем серце вже здатне вмістити чергову порцію благодаті. Починається зцілення. Радикальне ж пробачення і примирення з собою, братами і Богом наступає в добре приготовленій сповіді. Це таїнство, між іншим, також має назву Таїнство прощення і примирення. Тут вже без Церви не обійтись. А як правильно скористатись з цих таїнств подає кожен Катехизм.
Вершиною прощення є любов
Без прощення і примирення не лише ввійти до Неба, а й неможливо жити на землі. Маємо прощати. Маємо вчитись прощати. Вершиною прощення є прощення з мотивів уподібнення до Бога, який є любов і який посилає дощ на праведних і грішних.
Як зрозуміємо, що ми простили?
Кожна людина має свій досвід духовних поразок і перемог. Переважно з прощенням приходить спокій і полегшення. Зникають почуття гніву і страху, полишають чорні думки помсти. Приходить любов. Повільно стаємо людиною на образ і подобу Божу.