Так само й перед Празником Різдва Христового маємо сорокаденний піст, який у християн візантійського обряду називається Пилипівка, бо настає відразу після дня пам’яті святого апостола Пилипа, 28 листопада. Закінчується піст богослужінням Великого Повечер’я, 6 січня, коли уже дозволено колядувати.
Різдвяний піст у ранніх християн тривав значно менше. І лише всередині ІІ ст н.е. собором було затверджено для усіх християн зберігати сорокаденний різдвяний піст. Це сталося при константинопольському патріархові Луці та візантійському імператорі Мануїлу. Спогади про Різдвяний піст зустрічається у працях ранніх богословів IVсторіччя. Про нього пишуть св.Амвросій Медіодаланський, св. Філастрій, блаженний Августин.
Щоб піст був добрим важливо зберігати його духовний вимір – молитву, покаяння, милостиню.
Стосовно їжі, то Різдвяний піст не є такий строгий як Великодній. Достатньо не їсти м’ясних і молочних страв у середу і п’ятницю. У цей період у церковному календарі згадується кілька апостолів і святих, тому люди святкують іменини. Бажано пам’ятати, що святкувати можна, але без гучних забав і бажано без спиртного. Краще у такий день прийти у храм і подякувати своєму покровителю за опіку і духовний супровід.
У Греко-Католицькій Церкві звільняються християни від посту у суботу, неділю та у Новий Рік (1січня).
У Православній Церкві у Новий рік піст зберігається.
У римо-католиків латинського обряду Різдвяний піст називається Адвент і означає час очікування. Звідси і настрій з підтекстом на прийдешнє чудо народження сина Божого серед людей, на зустріч з малим дитятком, який є Спасителем всього людства.
У час Різдвяного посту здійснюється велика праця на парафіях у церковних спільнотах, відбуваються репетиції Вертепів, підготовка костюмів, розучування колядок та інше.