На Житомирщині огірки квасять не за книжкою, а за рецептами своїх родичів. Мова не про хрін чи смородину, а про трави, які ще бабусі клали “щоб хрустіло і не пліснявіло”. Сьогодні господині продовжують цю традицію, але з власними поправками на це. У розсіл йдуть не лише класичні спеції, а й те, що росте на городі, в лісі, на узбіччі. Бо це смачно й не завжди стандартно!
Перше, що часто кладуть — естрагон. Його ще називають тархуном, але в банці він не для напою, а для аромату. Дає легку гірчинку і тримає огірок у тонусі. Далі — м’ята. Не для свіжості, а для балансу. Вона приглушує різкість часнику і додає легкого холодку, який відчувається навіть після термічної обробки. Ще одна несподіванка — чебрець. Його кладуть небагато, але він працює як консервант і ароматизатор. Огірки з ним не просто хрусткі, вони, як і чай із чебрецем, мають особливий насичений смак!
Любисток — ще одна улюблена рослина. У Житомирі його вирощують не лише для борщу. У розсолі він дає більш насичений смак, яку не дає жодна спеція з магазину. А от деревій — це вже вибір тих, хто знає, що робить. Він гіркуватий, але саме ця гіркота рятує від бродіння не в той бік. І нарешті — кропива. Так, її теж кладуть. Молоде листя, ошпарене окропом, додає щільності і трохи мінерального присмаку.
Найголовніше те, що у всіх нас, особливо в наших мам, більшість цих трав і так росте на городах! Тому, це не є проблемою, де їх узяти! Аби було бажання брати їх та проводити з ними всілякі різноманітні експерименти для консервування овочів. Не обов’язково, одразу ж, закривати багато банок. Можна взагалі закрити купу різних банок, по одній, із використанням різних трав. Потім узимку всі спробувати й визначати для себе, що дійсно зайшло, а що — ні.