Наші пращури вірили: саме 6 січня визначає, яким буде рік – щедрим, мирним і спокійним, чи, навпаки, метушливим і бідним на добрі події. Тому до накривання святкового столу ставилися особливо уважно. Існувала прикмета, якої дотримувалися майже в кожному домі: на Святвечір не можна класти на стіл жодної страви з м’ясом.
Ця заборона мала не лише релігійне коріння. Наші предки казали: якщо порушити традицію й поставити м’ясо на стіл, господарство увесь рік буде “голодним”, худоба може не принести приплоду, а родина, відчувати нестачу грошей і спокою. Усе через те, що м’ясна страва символізує надмірність, і якщо подати її в тиху, передсвяткову ніч, можна “перегодувати” рік ще до його початку, і він не матиме чим ділитися з родиною.
Натомість Святвечір завжди був вечором стриманості та вдячності, на стіл ставили 12 пісних страв, які уособлювали багатство землі й працю родини: вареники з картоплею чи капустою, узвар, кутю, голубці з крупами, рибу, печену картоплю, гриби. Вважалося: чим різноманітнішим буде пісний стіл, тим щедрішим стане рік.
Є й інше пояснення старої прикмети. У багатьох регіонах казали: якщо на Святвечір подати м’ясо, можна злякати власну удачу, випадково відлякати достаток, бо цей вечір має бути світлим і чистим, ніби новий аркуш року. Тому першу м’ясну страву готували вже на Різдво, щоб урочисто зустріти свято і “відкрити” новий цикл.
Цікаво, що багато господинь і сьогодні дотримуються цієї традиції, не зі страху перед прикметами, а з поваги до сімейного тепла й атмосфери, яку створює пісний, але дуже щедрий стіл. Адже Святвечір — це не про розкіш, а про спокій, молитву та єдність родини.