Українська система освіти у часи Другої світової війни
На початку війни в Українській державі частина населення змогла евакуюватися, також вдалося вивезти деякі державні установи і матеріальні цінності. А на територіях які встигли захопити, йшли жорстокі бої з фашистськими загарбниками.
Початок війни припав на новий навчальний рік 1941-1942 років. Звісно,що навчальний рік планувався, але яким він буде, не знав ніхто. Дітей евакуювали завдяки оперативній групі вихованців, у склад якої входили педагоги шкільних і дошкільних закладів навчання.
А університети евакуювали в інші країни, наприклад Харківський та Київський переїхали до Казахстану, один з Одеських університетів переїхав у Туркменістан, а Харківський педагогічний переїхав у Саратовську область. До того ж в педагогічних університетах урізали строк навчання до 3,5 років, для того, щоб вчителів ставало більше, тому що в умовах війни, на жаль, були загиблі. Через 3 роки ці університети випустили більше двох тисяч вчителів.
Шкільне обладнання, щоправда далеко не все необхідне, вдалося вивезти. Школи були перевезені до Вірменії, Грузії, Туркменістану, Казахстану, Узбекистану та Таджикістану. Якщо евакуйовані школи залишилися без вчителів, то Україна загальними зусиллями з державами, де знаходились ці школи, робила все можливе щоб запустити навчальний процес та розшукати вчителів. А школи яким вдалося евакуювати педагогічний колектив, завдяки зусиллям народних комісаріатів, продовжували працювати на українській мові.
Стосовно навчального процесу на території України, то навчання в умовах жорстокої окупації вдалося запустити лише в деяких районах Донецької, Чернігівської та Сумської областей. Вони контролювалися представниками партизанських загонів. А в Одесі та Севастополі діти навчалися у бомбосховищах, це стосувалося школярів та маленьких дітей, які так само навчалися у садочках.
Також в школах на окупованих територіях, які фашисти навмисно залишили цілими, загарбники запроваджували “свої” школи, де повністю викорінювалася українська мова та культура. Але деякі україномовні школи вдалося зберегти, одна така була на Станіславщині, де діти мали змогу навчатися 7 років та вивчати звичні для себе українські предмети. Вчителів в такому заклади повністю утримувала громада. Але багато чого бракувало для повноцінного навчального процесу, тому що фінансування майже не було.
На момент навчального року у 1943-1944 роках 12.302 тисяч українських шкіл запрацювали, у цих школах налічувалось приблизно 1.770 млн учнів. Через рік, у 1944 -1945 роках запрацювало 26.458 тися шкіл і було 4.641 млн учнів.
Тож навчальні процеси проходили дуже складно, з випробовуваннями та великими втратами, але Українська освіта ніколи не припиняла своє існування і продовжувала виховувати нове, освічене покоління.