Ти знаєш, що ти – людина?

Про гідність і її релігійний контекст говорить священник Цезарій Червінський (SDB).

Гідність, дана Богом. Як це розуміти?

У книзі Буття, розд. 1, вірш 27 сказано: «Сотворив Бог людину на Свій образ… чоловіком і жінкою сотворив їх». У цих рядках закладена відповідь. Катехизм Католицької Церкви зазначає: «Людина, тому що вона є образом Божим, має гідність особи: вона є не лише щось, але й хтось. Вона здатна пізнати себе, володіти собою, добровільно дарувати себе та входити у спільноту з іншими особами; вона покликана до союзу із своїм Творцем, покликана дати Йому відповідь вірою і любов’ю, якої ніхто інший не може дати замість неї».(п.6,357).

Основою і запорукою гідності людини є акт створення – на образ і подобу – який робить людину подібною до Бога, акт відкуплення – Бог Отець у Христі дарує нам спасаюче прощення, а в часі хрищення людина стає «храмом Духа Святого» і третє – це те, що людину чекає – воскресіння, зустріч з Богом  і перебування у вічності. Про це йшлося на Другому Ватиканському Соборі. Також, людина, як найвище творіння Боже, покликана через пізнання і любов брати участь у житті Божому. З цією метою людина створена, в цьому підстава її гідності

Людина є дитиною Божою, але вона вільна

В людині, як і у всьому живому на землі, від народження закладене відчуття контакту зі своїм Творцем. Вона може на життєвому шляху його втратити, але й невіруючі люди також інтуїтивно відчувають, що вони вищі істоти в ієрархії всього живого на Землі.

Коли ж Людина усвідомить, що вона й залежить від Господа Бога, і зустрінеться з Ним, навіть не як з суддею, а як з люблячим татом, то її життя кардинально зміниться. Адже, коли всі сотворіння були дані людині, щоб та панувала над ними і використовувала їх у розумний спосіб для своїх потреб (Бут.1:28), то сама людина залишилась наче «зарезервована» Богові, вона завжди залишається вартістю самої в собі і для себе, і є вільною навіть у виборі служіння Богові. І, якщо людина усвідомлює цю свою велич, то це зумовлює її мораль, її життєві принципи, її спосіб мислення, поведінки, відношення до ближнього і навколишнього світу.

Людина відходить від Бога і забуває про гідність, чому?

Є внутрішні причини, зовнішні і надприродні, які також не можна відкидати. Внутрішні – це ті, які постали внаслідок людського гріхопадіння. У нас спотворений розум – треба докласти розумових зусиль, які є обмежені. У нас спотворена воля і ,як наслідок – лінь, інертність, відкладання на потім, і це лише з доброї волі.

А є ще зла воля (вплив надприродних сил), яка проявляється у практичному атеїзмі, коли людині здається, що їй Бог заважає жити, обмежує її свободу. Людина відкидає докори сумління, нагадування Церкви і вирішує, що вона сама собі господар, впадає в гордість, самовпевненість. Це приводить до трагічних наслідків на рівні особи, а якщо так думає родина, суспільство?.. Сама людина з цим станом справитися не може, тільки за умови каяття можливе навернення до Бога, примирення і прощення.

Людина реалізує свою гідність у спільноті з іншими людьми

Господь дає нам прообраз спільноти, кажучи «…де двоє або троє зберуться в моє ім’я, там я серед них»(Мт.18, 20). Дає заповідь любові: «Будеш любити ближнього твого, як себе самого! (Мр.12, 31). Щонайменше має бути кілька людей. Фізично підтримуючи один одного, порівнюючи, відповідно до моральних критеріїв, співпрацюючи, людина розвивається. Ізолюючи себе, людина може якийсь період перебувати у вірі і навіть отримувати Святі  Таїнства, але вона не буде розвиватися. Церква Христова називається Свободою Таїнства в спільноті, у церковній родині. Приймаючи Святе Причастя, людина з’єднується з Христом і спільно з усіма творить містичне Тіло Ісуса Христа. Тому  людина відособлено не може реалізувати свою гідність.

Гідність людини – це особиста відповідальність кожного

Кожна людина має особисту відповідальність за своє життя і у вічності також. Я сам (сама) маю усвідомити свою гідність і відповідно до неї провадити своє життя. Тут не варто очікувати, що хтось мене оцінить, хоч було б добре, але навіть Бог дає благодать у земному житті не за заслуги. Та, якщо людина працює над собою, то Бог її провадить, допускає менше спокус і випробувань.