“Сам Христос Спаситель отут невидимо стоїть…”: сповідь – живе спілкування з Богом

Щоб недосконала людська душа могла спілкуватися з Богом, Ісус Христос залишив на Землі Святе Таїнство Покаяння. Про це – з ієромонахом Макарієм (Дуткою), настоятелем Святоуспенської Унівській Лаври.

− Отче, чому сповідь називають таїнством примирення та що найважливіше?

− Коли людина грішить, то віддаляється від Бога. І весь період, поки вона переосмислює, поки не розкається, звязок з Творцем нарушений. Сповідь є таїнством, в якому Бог відпускає нам наші гріхи.

Є три важливих елементи Святої Тайни Сповіді. Перший – це щирий жаль за свої гріхи, за втрату спілкування з Богом; другий – це відверте і сердечне глибинне визнання своїх гріхів.

В давні часи Христової Церкви таке визнання звершувалась у храмі публічно, перед усією спільнотою. У наш час це відбувається лише у присутності священика. Люблю і практикую перед сповіддю відговорити над каянником молитву, у якій є слова: « …Сам Христос Спаситель отут невидимо стоїть, приймаючи твою сповідь…», щоб той розумів спасенну вартість свого вчинку.

Третім елементом покаяння є розгрішальна молитва, через яку каянник через священнослужителя отримує Христове прощення.  Можливо, ви чули як священик під час молитви розгрішення каже слова: «…і я недостойний єрей владою мені даною…», тобто священик не є приватною особою, а отримує цю місію від Господа, від Церкви. Тому, у підсумку сповідь завершується примиренням з Богом, з ближнім, зі спільнотою. Вінцем цього примирення є участь у Святій тайні Євхаристії.

−Часто люди у відповідь на запитання священника «Чи обіцяєш поправитися? не можуть відповісти, бо брехати не хочуть, а пообіцяти твердо не можуть. Що б Ви, як досвідчений духівник,  порадили їм, щоб не впасти у ще один гріх − гріх зневіри?

−Так, треба собі усвідомити, що кожна сповідь – це ще одна дана нам можливість стати іншими. Розкаявшись у всьому, потрібно намагатися всіма нашими силами стримуватися, втікати від гріха. Але навіть, якщо це не зовсім вдається, то це не означає, що нічого не відбувається.

Неможливо, щоб при доброму бажанні виправитись, сповідь та причастя не зробили би в людській душі суттєвої переміни. Нам самим важко оцінити − стали ми гіршими, чи кращими. Строгість до себе, страх гріха можуть дати нам ілюзію, що гріхи примножилися і посилилися. Але, вже сама боротьба з гріхом хіба не є здобутком і зростом? “Не страхайся, − говорив св. Йоан Ліствичник, − хоч би ти падав, кожен день стій і тримайся мужньо, і ангел, який охороняє тебе, поцінує твоє терпіння”.

А порада буде така: після сповіді не обіцяйте собі, що відразу будете зовсім іншою людиною – таке неможливо. Але можливо застановитися на якомусь одному недоліку і почати його свідомо виправляти – цілеспрямовано і наполегливо. Наприклад, хтось любить обмовляти ближнього. Цієї звички неможливо позбутися одну мить. Але, якщо при кожному упадку, зауважувати,  що це зі мною знову сталося, відзначати цей гріх, то його можна контролювати і намагатися робити менше. Добре увечері робити звіт сумління, під час якого згадати скільки разів впали у конкретний гріх. Перепросити за це Бога, пообіцяти поправитися. Гляди, з часом взагалі позбудешся пагубної звички і перестанеш нею грішити. Науковці довели, що для цього достатньо місяця.

Ікона Свята Тайна Покаяння

Ікона Свята Тайна Покаяння

−Тому Церква  заохочує сповідатися кожного місяця?

−Катехизм Католицької Церкви заохочує мирян бодай би раз у році висповідатися, це мінімум. Кожен із нас розуміє з практики свого духовного життя, що це є замало. Проаналізуймо свій день від ранку до вечора і побачимо, скільки гріхів і всякого зла стається з нами. Що ж тоді говорити про цілий рік?

На мою думку, майже неможливо у короткій сповіді вичислити бодай у загальних рисах усе те, що ми вчинили під час року. Звичайно, сповідь − це не  є просто детальний перелік особистих гріхів, це щось більше, але все ж, треба виявляти всі свої гріхи від найважчих до повсякденних. Свята Церква заохочує сповідатися якомога частіше і за внутрішньою потребою власної душі.

−Отче Макарію, можете назвати найпоширенішу помилку, якої допускаються каянники під час сповіді?
 

−У моїй практиці сповідника часто зустрічається таке явище, коли каянник, йдеться більше про жінок, бо вони чутливі, сповідаються повторно з одного й того ж гріха. Те, що людина не може забути свій гріх не означає, що вона не прощена Богом. Тому, маймо довіру до Божого милосердя і вірмо, що, якщо  щиро розкаялися в гріху, то пішли  прощеними. А недовіра, так само як і надмірна надія на Боже милосердя – це від лукавого. Тому сповідатися потрібно лише з гріхів, які накоїли від останньої сповіді.

−Чи є випадки, коли людина може не отримати прощення і загинути у своїх гріхах?

−Жоден гріх не є настільки важким, щоб не міг бути прощеним через глибоке покаяння. Але ключовим словом тут є покаяння, тобто щирий жаль за провину перед Богом. Гріховні падіння не повинні бути приводом до відчаю. Св. Йоан Золотоустий постійно застерігав грішника від відчаю і наголошував на легкості прощення. “Ти зробив гріх? Скажи Богові: я  зробив гріх. Хіба то такий великий труд?”

Одна сільська дівчина дуже хотіла жити у великому місті, але, неготова до спокус, дуже скоро потрапила в тенета гріха і падала все нижче й нижче. А тим часом старенька мати постійно молилася за неї. Одного разу серед темної ночі, сповнена сорому і страху, блудна донька повернулася додому. Двері виявилися відчиненими. Мати, пробудившись, кинулась їй на шию зі сльозами радості. “Мамо, – промовила донька, – а чому ти не зачинила двері? Все ж таки ніч, небезпечно”. “Доню моя! З тих пір, як ти пішла з дому, я ніколи не зачиняла дверей, щоб ти, повернувшись, змогла спокійно увійти до хати. Я їх тримала відчиненими для тебе”.    Подібно чинить Господь. Відтоді, як людина відійшла від Нього, він очікує нашого повернення.

Новини, інтерв’ю, цікаві історії ти знайдеш на сайті Сенсація

Читай нас в соцмережах

Поділіться статтею

Популярне

Останні новини