Софія Ротару, яка насправді Ротару-Євдокименко, стала справжньою легендою української естради. Попри те, що вона народилася у багатодітній родині, вона почала співати з першого класу, брала участь у шкільному і церковному хорі. У юності займалася в драмгуртку, співала народних пісень в художній самодіяльності, перемагаючи в районних і республіканських конкурсах.
Ще до епохи свої славетної “Червоної рути”, жінка палко закохалася в Анатолія Євдокименка. Незважаючи на те, що завдяки своїй вроді, Софія Михайлівна могла здобути будь-якого чоловіка, вона обрала у якості супутника музиканта та керівника ансамблю. З ним співачка проживе до 2002 року, коли через хворобу Анатолій, на жаль, піде з життя.
До речі, вдруге вона заміж так і не вийде. Більше того, жінка буде скасовувати концерт за концертом, виступ за виступом, бо не зможе знайти в собі сили рухатися життям далі без своєї підтримки та опори…
Та повернемося у молоді роки Софії Михайлівни.
У 1971 всі п’ятнадцять республік зачаровано будуть слухати по радіо українську “Червону руту”, де Софія Михайлівна буде розповідати, кому ж подарувала свою квітку надії.
Вона буде співпрацювати з італійським митцем, а за часів Незалежності України стане символом тої, хто завжди плекав нашу пісню.
Зараз жінка вже бабуся. У неї росте чудова онучка та онук. Вона підтримує свою сімейну молодь, хоча й не забуває бути і суворою наставницею.
