У австралійському регіоні Аренмленд науковці знайшли галерею з 572 висічених на скелі зображень розміром 50 сантиметрів. Такі зображення називаються петрогліфами і виконані вони у невідомому досі стилі. Таку кількість зображень археологи зібрали з 87 скелястих ущелин. Передбачається, що зображенням приблизно 9400 років.

Особливістю цих зображень є їхня пов’язаність між собою. Якщо зібрати усі зображення і скласти їх разом, можна помітити, що вони формують одну сюжетну лінію, яка відображає тісний зв’язок людини з природою.

Досліджуючи малюнки, вчені ніяк не могли віднести стиль їх виконання до жодного з вже відомих. Тож вони виділили окремий стиль, який назвали «Малівава». Цей стиль виділяється на фоні інших тим, що анімалістичні мотиви переважають над людськими, що теж вказує на більший зв’язок авторів з природою, яка перебувала в центрі їхнього світосприйняття. Також ці малюнки дають можливість зрозуміти чим займалися наші предки.

На малюнках присутня значна кількість валабів, тобто давніх кенгурових, які й досі живуть в Австралії. Окрім них вчені знайшли зображення птахів та водного ссавця дюгоні. Серед птахів найчастіше трапляються зображення страуса ему.

Окрім цих малюнків вчені знайшли також зображення у відмінних від звичних стилях. Зображення у стилі «міми» датувалися 12 тисячоліттям, а малюнки, виконані у рентгенівському стилі датуються 4 тисячоліттям. Між ними помітна суттєва відмінність. Якщо перші характеризувалися контурними зображеннями тварин, то другі відображали будову скелета і розташування внутрішніх органів тварин.

Найстаріші наскельні малюнки були знайдені на острові Борнео. Вік знайденого там зображення бика за радіовуглецевим датуванням становив 40 тис. років. Це було найперше предметне зображення тварини, знайдене археологами. Поруч були виявлені трафаретні зображення людської руки. Перші виявлені малюнки виконані червоним кольором.

У місці розкопок біля села Городниця Житомирської області, де наприкінці серпня археологи знайшли 38 старовинних монет, відкрилася ще одна археологічна знахідка. Нею стало городище часів Русі. Тепер перед археологами та істориками стоїть важливе завдання, зрозуміти що це було за городище, чим жило і як функціонувало. Головне питання, яке постало перед дослідниками, з’ясувати чому про городище протягом тисячоліть не було жодної інформації. Щодо монет, то на них видно невідомі донині штампелі.

Знайдене городище розташовувалось, за словами археологів, за 1,5 кілометри від місця, де на березі річки Случ вони знайшли монети. Крім того, саме у місці знахідки через річку є зручна переправа. Ймовірно, у цьому місці через річку Случ проходили стародавні торгові шляхи.

Окрім цього, співробітник Інституту історії України НАНУ Олександр Алфьоров зазначив, що залишки городища знайшли на території парку. Він є пам’яткою садово-паркового мистецтва і був закладений у 19 ст. Це означає, що під парком знаходиться дуже насичений культурний шар. Тобто, тут можна знайти скло, кахлі, кістки, кераміку. Ці знахідки свідчать, що у місті було активне соціальне життя. Про це розповів керівник Житомирської археологічної експедиції Андрій Петраускас.

Археолог передбачає, що знайдене городище є ні чим іншим, як руїнами міста Звягель, про яке згадувалося у літописі. За словами науковця, у городищі збереглися дитинець та оборонні споруди.

Андрій Петраускас стверджує, що Городниця, за характером архітектури вважається класичним європейським містом. А, судячи з результатів розкопок, руїни городища могли бути старим варіантом поселення. А місто могло називатися по-іншому і бути пов’язаним зі Звягелем. Вадливість знахідки підкреслюється тим, що раніше під час археологічних розкопок згаданих руїн не знаходили.

Тепер історики та археологи мають вивчити літописи й ідентифікувати рештки городища. Цілком імовірно, що належать вони прамісту Городниці, але у документах тих часів було відоме за зовсім іншою назвою.

Бакота – село, яке зникло з карти України ще в період Радянського Союзу. Тоді було обов’язковим показувати велич і могутність вже неіснуючої держави.

То з чого ж почалася історія невідомої відомої Бакоти?

До ХХ ст. Бакота була процвітаючим куточком України. Це місто пережило не одну татаро-монгольську навалу і вистояло. Згодом Бакота стала селом, а потім і взагалі зникла з мапи України, не встоявши перед технічним прогресом.

У 60-ті роки ХХ ст. почали ходити чутки про будівництво на Дністрі гідроелектростанції. А для цього треба було вирубати навколишні дерева, перенести цвинтар і відселити людей. Перед мешканцями тоді поставили доволі жорстку умову, за якою кожен житель Бакоти мав сам зруйнувати своє житло. Мешканці, не маючи вибору, переселялися у навколишні села. А через 20 років почалося заповнення басейну водою і будівництво гідроелектростанції, а ще через 6 років Бакота і кілька навколишніх сіл назавжди зникли під товщею води.

Проте це село відоме не лише тим, що з легкої руки керівництва вже неіснуючої держави зникло назавжди. Тепер це місце відоме неймовірними пейзажами,  сумною історією і як одне з нетуристичних, але дуже красивих місць України.

Місцевий житель Тарас Горбняк, родину якого виселили з села, зараз водить сюди екскурсії і розповідає, що село завжди було унікальним. Воно знаходилося в долині і від природних катаклізмів його захищали каньйони, а вода була надзвичайно чистою. А в деяких місцях річку можна було навіть перейти убрід. Фактично, село розташувалося у долині, звідки і його назва, яка з кельтської так і перекладається як заглибина.

Тарас Горбняк згадує, що під час будівництва Новодністровської ГЕС зникла не лише Бакота, а й ще 28 сіл, серед яких і село Стара Ушиця, яку ще називають Малою Швейцарією.

Окрім цього, клімат Бакоти та її околиць чудово підходить для вирощування унікальних сортів винограду, з якого виробляють однойменне вино.

Бакота як пам’ятка на мапі України про те, що природу треба підкорювати з розумом.