Василинина рідна мама була неготова. Вона залишила її в пологовому будинку, щойно народила.
Хтозна, чому так сталося, просто не судіть її. Іноді такий вчинок людина спокутує усе життя.
Переглядаючи відео, на яких дівчинка їсть, малює, грається з іншими дітьми, набирає на клавіатурі ґаджета взагалі забуваєш, що вона без рук. І лише після того, як з екрану зникає її постійно усміхнене щасливе личко, приходиш до тями, що це ангелятко без крил.
Хоча ні, неправда, її крила – це любов мами Ельміри і тата Кріса, трьох братів, у одного з яких – усиновленого Дениса, також немає кистей і навіть ніг. Уся дружна родина любить Василинку такою, як вона є. Любить тією божою любов’ю, на яку здатні небагато людей і яка називається безумовною.
Історія життя цієї родини настільки дивовижна, наскільки звичайна пересічна людина хоче усе в ній пояснити зі своєї дзвіниці. Але родина Кнутсенів − башкирки Ельміри і американця Кріса не є звичайною. Ще до того, як побралися, вони вирішили, що усиновлять дитину.
На той час, коли усиновили Дениса, їхньому кровному синові Радіку було менше року.
«Денисові було уже 7 років і ми розуміли, що чимдалі у нього буде менше і менше шансів, − розповідає Ельміра». – Дивно, але це правда, що дітей-калік усиновлюють навіть рідше, ніж з психо-соматичними відхиленнями. Спочатку ми з Крісом хотіли просто допомогти підшукати йому родину. Але згодом зрозуміли, що це та сама дитина, яку ми хочемо усиновити. Коли ми його взяли, він відставав у розвитку на три роки і зовсім не вмів себе обслужити».
Зараз у Дениса вже є протези і його улюблений предмет в школі фізкультура.
З Василинкою було щось подібне. Після того, як всі ЗМІ повідомили про драматичну долю дівчинки-каліки, родина Кнутсенів деякий час спостерігала за тим, як будуть розвиватися далі події. Зрештою, прийшовши у дитбудинок, з першого погляду влюбилися у це миле дитя.
На цьому історію можна б закінчити. Не описувати, як хтось безтактно запитав у Ельміри, «чому не зробила аборт?» або не згадувати, як хтось хреститься, дивлячись на Василинку, спльовує через ліве плече і пускається навтьоки. Це все було, є і буде. Люди є різні.
Важливо інше – Бог любить і мене, і тебе, і Василинку, і їх, таких ще «сирих» і недосконалих, також, бо Він є безумовна любов. А якоюсь частинкою себе поділився з родиною Кнутсенів, що дивовижно, і не пробуйте це пояснити.
